24 лютого 2022 року – страшний чорний ранок, який назавжди залишиться в пам’яті українців. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Найтяжчі часи, які змінили долю мільйонів українців.

Вже четвертий рік країна бореться за свою свободу та незалежність. Ці роки стали для кожного з нас неабияким випробуванням, але й водночас – символом  незламності, мужності та єдності.

  У той лютневий ранок українці прокинулись від страшної звістки – розпочалась війна. Страх, тривога, розгубленість, паніка, істерика, ступор, напружене очікування – ці відчуття знайомі багатьом. Але українці опанували себе і згуртувалися. Ми почали розуміти, що нас врятує єдність, взаємопідтримка та віра в Перемогу.

Сьогодні ми говоримо про те, як наша країна вистояла перед обличчям агресора, про героїзм наших воїнів та кожного, хто долучився до боротьби, працюючи на Перемогу.

Перш за все, давайте замислимося, що кожен з нас може зробити задля наближення миру, підтримки один одного, знаходячись в тилу, на своїх місцях.

Саме з такими думками жителі нашого села Дівочки з перших днів повномасштабного вторгнення дружньо доєдналися до захисту Батьківщини. Чоловіки та молодь, які з перших днів не стали до лав ЗСУ, власними силами побудували блокпости за захисні огорожі, патрулювали вулиці вдень та вночі, оберігаючи спокій односельчан. Ми почали збирати теплі ковдри, пледи та передавати для потреби територіальної оборони Черняхівської ОТГ.

 

Велика війна показала, що бібліотеки потрібні жителям громад.У багатьох селах книгозбірні – це єдиний осередок культури, де гуртуються діти та дорослі.Починаючи з лютого 2022 року, бібліотеки України переорієнтували свою діяльність відповідно до потреб громад та внутрішньо переміщених українців, ставши гуманітарними штабами, волонтерськими та консультаційними центрами.

Бібліотеки підтримують військових та внутрішньо переміщених українців. Беззупинно плетуть маскувальні сітки, роблять окопні свічки, шиють прапори, білизну, постіль. Збирають гуманітарну допомогу для постраждалих регіонів, кошти для потреб ЗСУ.

Не виключення й Дівочківська сільська бібліотека. З перших днів війни на базі бібліотеки було розгорнуто  активну волонтерську діяльність.

Для початку ми дізналися місця дислокації наших захисників та організували збір коштів для закупівлі речей першої необхідності: шкарпетки, чаї, каву, медикаменти, засоби гігієни та інше.

 

Звичайно, найменші читачі теж виявили бажання підтримати воїнів. Тож до кожної посилки ми додавали дитячі малюнки з найкращими побажаннями та вірою в Перемогу. Кожна посилка пакувалася з любов’ю та дісталася до свого адресата.

 

Об’єдналися з жителями с. Високе задля приготування сухих супів та борщів. Допомагали хто чим міг.

Бібліотека брала активну участь благодійних ярмарках: «Від земляків – для захисників», «З любов’ю до ЗСУ».

Разом з працівниками культури та освіти виготовляли різні страви та випікали смаколики.

У будинку культури та у центрі села були проведені благодійні концерти та зібрано 22 тис. грн для підтримки наших мужніх герої

Вже стало доброю традицією щороку під час Різдвяних свят долучатися до збору коштів на потреби ЗСУ. Наші славні колядники зібрали 137 тис. грн та передали їх на потреби наших воїнів-земляків.

У тісній співпраці зі служителями церкви «Слово віри» у будинку культури було збито каркас для плетіння сіток. Активна робота по створенню маскувальних сіток розпочалась у 2023 році, до праці долучаються всі мешканці Дівочківського старостату. За весь період було зв’язано126 сіток.

Неодноразово готували та возили страви до Черняхівської лікарні, де проходять лікування наші Герої. Брали участь у благодійній акції «Книга для захисника» та виступали у ролі донорів крові. 

Бібліотека тісно співпрацює з військовими та волонтерами, завжди відгукується на всі пропозиції. Серед них  - Астахова  Олена Анатолівна. Оленка, маючи трьох неповнолітніх діток, стала на захист нас та нашої неньки України від клятого ворога.Уже шість років Олена служить за контрактом 95 ДШВ,  є учасником бойових дій. Ця тендітна жінка - мати водночас сильна, відважна,мужня та рішуча завжди запалює енергією молоде покоління. Будучи у відпустці та маючи свій вільний час, допомагала у збирані овочів та приготування їжі для наших захисників які знаходились на лікуванні,відправці посилок,у колядках, проводила виїзні благодійні концерти і це все для того,щоб хоч будь чим допомогти нашим героям.

Із шаною, вдячністю та скорботою бібліотека завжди доєднується до мітингів-реквіємів та вшановує полеглих земляків. В бібліотеці постійно діє виставка-вшанування загиблиху російсько-української війні односельчан «Вічна пам’ять Героям».

З початком повномасштабного вторгнення Дівочківська сільська бібліотека значно активізувала роботу з національно-патріотичного виховання користувачів-дітей. Ми маємо безцінний книжковий скарб для здійснення значного впливу на формування патріотичного світогляду дітей та молоді. З цією метою в бібліотеці було оформлено низку тематичних викладок літератури, книжково- ілюстративних виставок і тематичних інсталяцій патріотичного спрямування та проведено цикл пізнавальних заходів.

Один із останніх -  акція на знак вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України  - «Голоси дітей». Дітки-читачі порозвішували на гіллях дерева дзвіночки та виготовлених власноруч янголят , поклали свої улюблені іграшки та вшанували пам'ять загиблих дітей хвилиною мовчання.Це нагадування світу про жахливу ціну,яку Україна платить за свою свободу.

 

Зараз, як ніколи, важливо діяти та проявляти свою громадянську позицію, адже не важливо, ким ти був і чим займався до війни. Сьогодні ми усі воїни і у наших руках майбутнє країни. Тому наша головна ціль – щодня допомагати Україні, якомога швидше наближаючись до Перемоги.

Незламність держави гартується не лише на передовій, а й в серцях кожного із нас: у наших вчинках та нашій вірі в майбутнє. У найважчі часи ми маємо бути разом, підтримувати тих, хто відстоює свободу в окопах і пам’ятати усіх Героїв, бо кожен з нас – частинка великої боротьби.

 

 

                   Поговоримо про краєзнавство

   З метою ознайомлення з історією сіл нашої громади, людьми, які тут проживали та проживають, бібліотечні працівники підготували презентаційний матеріал, який був озвучений на семінарі ««Бібліотеки-свідки і творці історії рідного» та проходив в межах проекту «З народного напиймось джерела».

Наша українська нація славиться різними ремеслами. Кожна із областей має свою культурну спадщину, певний шматочок історії та різні орнаменти для рукоділля і не тільки. Але є те, що нас всіх об’єднує, це бажання творити і навчати наших дітей та відроджувати втрачене. 

На Житомирщині, де протікає Бистріївка, розташоване наше село Бежів. Старий Бежів, Осова гора, Новий Бежів це минуле нашого сучасного Бежева. Зараз не кожен бежевчанин знає походження цих назв одного теперішнього Бежева. Занурившись у розповіді відкриваєш для себе іншу сторону села. Таке величне, захищене густими лісами, болотами. Наші предки вміли жити у цих лісах, будувати, захищатись від ворогів. Ще й досі виходячи на Осову гору можна побачити все село.

 

Одним із мешканців нашого мальовничого села був видатний історик, ординарний академік імп. Академії наук Микола Павлович Дашкевич. Також відомий літературознавець, історик, професор університету Святого Володимира.Будучи гімназистом і студентом Микола збирає на квартирі у батька під час канікул у с. Бежеві дітей селян та місцевої збіднілої шляхти і навчає їх грамоті.Він відвідав деякі західноєвропейські університети, у яких займався науково-дослідною роботою та викладав. На жаль, через хворобу ученому не вдалося здійснити всіх своїх задумів. У його честь було названо школу.

Рідне село - це ми з вами, це наша Україна-мати. У нашому селі відбудовані та побудовані нові  Будинок культури, дитячий садочок, адміністративне приміщення, магазини.

Працюючи в бібліотеці я намагаюсь берегти ті славні традиції, які є в нашому селі. Адже люди у нас талановиті, співочі, творчі. Бежівський будинок культури та бібліотека  ввібрали  у себе не лише книги, культурну спадщину, а й історію рідного селища. Бібліотека не лише займається пошуковою роботою, а й нагадує про минулі події та культурні свята.

Будинок культури та бібліотека тісно співпрацює із Бежівською гімназією ім. М.П.Дашкевича та Бежівськом закладом дошкільної освіти, тому до бібліотеки часто приходять дошкільники, школярі та сільські мешканці.

   Рідне слово, українська народна пісня, вишивання – це ті терени, де розкошує наша душа, особливо жіноча.А історія вишивки нашого краю, орнаменти якої збережені і збагачені не одним поколінням вишивальниць-майстринь, радують душу і милують зір.Історію вишивки добре знає майстриня з нашого села Баранюк Лідія Костянтинівна. Пані Лідія є берегинею української традиційної вишивки.

Вона перейняла хист бабусі до вишивки і з блиском в очах розповідає про свої роботи. Майстриня вишиває здебільшого бісером, «тому що це більш сучасно», але в її вишиванках досі присутні елементи столітніх символів, зашифрованих у візерунках: любов, вірність, добра доля, достаток. Колекція майстрині налічує більше 50 робіт, серед яких і невеличкі серветки, і рушники, і сорочки , а також яскраві картини. Вишиті з любов’ю та теплом вишиванки пані Лідії є оберегом для її родини і оберегом традицій нашого народу.

 «Вишивання для мене це спосіб медитації та розслаблення» - поділилась Лідія Костянтинівна.

Рукодільниця почала вишивати ще у шкільні роки. Якось на уроці трудового вчителька показала як робити хрестики, бабуся купила першу картинку медведика та нитки. Це був пробний досвід. Трішки пізніше з’явилось бажання почати знову.

Спочатку це були маленькі картини, які подарувала сестричкам. Далі вишила хрестиком ікони, які подарувала шкільному керівнику та школі, де навчалась.

Перша вишиванка була створена перед вступом у Житомирський державний університет імені Івана Франка на спеціальність «Дошкільна освіта»

Уже в університеті навчилась вишивати бісером. Ікони, що вишивались здебільшого йшли на подарунок.

Величезне значення в українській народній культурі мають рушники. Вони є оберегами, талісманами сім'ї, роду, вдома. З давнини прийшли до нас звичаї та обряди, супроводжувані рушниками, вишитими спеціальними орнаментами, несучими символіку для кожного важливої події. Рушниками прикрашають ікони, на рушнику тримають хліб, зустрічаючи гостей, широко використовуються рушники у весільних обрядах і при народженні дітей, спеціально вишитими рушниками проводжають людину в останню путь. Рушники супроводжують українців протягом усього життя, тому до них ставляться з особливою любов'ю і ощадливістю.

                                                                                 

 

 

 Нещодавно, на день вишиванки в бібліотеці ми влаштували виставку робіт Лідії. Всі мали змогу познайомитись з її роботами.Є люди, про яких кажуть: „Ця людина має золоті руки”. Коли до цього долучається ще й творча фантазія та бажання краси, тоді народжуються твори, сповнені гармонії, глибокого сенсу та потужної енергетики.  І це точно про нашу майстриню-вишивальницю  п. Лідію та її творчість.

 

______________________________________________________________________________________

                             «Живе бібліотека у селі»

Правду кажуть, що розвинуте село тоді, коли в ньому є бібліотека. Саме бібліотека на селі формує особистість на грунті історії , культури та традицій свого народу. І саме тому в час духовного відродження збільшився інтерес до історії села, його минулого. Браженська бібліотека для села — це, без перебільшення, і острівець культури і нагода зустрітися в теплому колі за душевною розмовою. І я намагаюся постійно виконувати поставлене перед собою та своїм закладом завдання- бути корисними та затребуваними для своїх односельців.

 

Якщо коротко звернутись до історії, то можна сказати, що село  засноване в 1649 році. В другій половині 19 століття рахувалося село Житомирського повіту, на річці Бодак, входило до православної парафії с. Селець. Назва села пішла від прізвища пана Бражевського. Його маєток стояв на  високому пагорбі , був там , внизу став, осаджений вербами. Село відносилось до Фасівської волості. Вже в 1910 році відкрилось початкове училище. Приміщення школи збереглося до нашого часу. В 20 роках було створено артіль.Влітку 1941 року село було окуповане, тут діяв партизанський загін.А остаточно визволене 29 грудня 1943 року.

Бібліотека  в післявоєнний період активно розпочала свою роботу. Займала різні приміщення. А з 2012 року знаходиться в одному приміщенні з фельдшерським пунктом. Бібліотеку в селі люблять, особливо діти. Вона стоїть в самому центрі села займає одну невеличку кімнату. Фонд бібліотеки невеликий , але очищений від застарілої, зношеної літератури, розставлений за вимогами. Дитяча література розміщена на окремих стелажах. Для зручності книги для маленьких читачів  займають нижні полиці.

Бібліотека була і залишається острівцем збереження національної культури, народних традицій і звичаїв, історії свого села. Всіх, хто відвідує бібліотеку, увагу привертає краєзнавчий куточок, в якому представлено речі народного побуту, що вже стали раритетами . Куточок  є основою для проведення заходів з патріотичного виховання підростаючого покоління.  В ньому зібрано чимало експонатів: домоткане полотно, скатертини, вишиті сорочки, рушники, гончарні вироби, знаряддя праці, вироби місцевих майстрів, а також оформлено  стенд «Історія села в старих фотографіях”

Зберегти і примножити історію краю, народу і родоводу; відродити найдорожче: забуте слово, прислів’я чи приказку, мелодію материнської пісні, бабусину колядку чи щедрівку, зберегти вишивки, вироби декоративного мистецтва, звичаї, традиції, обряди – пріоритетне завдання бібліотеки

Враховуючи інтерес відвідувачів до подій минулого, бібліотекою ведеться пошукова робота, основою якої є вивчення історії села, історії бібліотеки, відродження імен знатних людей, які тут проживали., збирання легенд, ,переказів старожилів тощо. Результатіи цієї роботи не один рін відображались в матеріалах, конкурсів, які оголошувала та проводилва центральна бібліотека.

Це такі як «Портрет сучасника, «стежками рідного краю,», І стоїть край села обеліск і ін.

Книжкові виставки залишаються однією із основних форм популяризації книг. Вони дозволяють якнайповніше розкрити фонд бібліотеки, привертають увагу користувачів до новинок літератури,  до важливих  дат в житті країни. 

Я люблю працювати з дітьми. Це самі вдячні наші читачі. Самі активні користувачі приходять часто до бібліотеки. Це мій бібліотечний актив.               Кожна дитина потребує до себе особливої уваги, тому що вона особистість, індивідуальність. Вона чекає від тебе допомоги, підтримки, бачить у тобі людину розумну, яка має знати дуже і дуже багато – знати все. Терпляче вислуховуєш кожного, допомагаєш, даєш пораду. Ти розумієш, що одним невірним словом, жестом, простою неувагою можеш назавжди відвернути дитину від бібліотеки, а разом з тим і від читання. Стараюсь залучити їх до творчої роботи. Це їм дуже подобається

 

 Я завжди їх пригощаю чимось смачненьким, часто влаштовуємо такі посиденьки, фотографуємось, просто спілкуємось.

 

     З настанням теплих днів влітку та й під час весняних канікул ми частенько  проводимо час біля біблотеки.  Місце дозволяє, багато квітів, зелені.    

Одного разу під час спілкування з дітьми я запитала у них чи подобається їм в бібліотеці. Хтось сказав, що йому подобається бо тут є казки з гарними картинками, хтось сказав, що подобається бо любить щось робити руками, якісь поробки, комусь подобається грати в рухливі ігри біля бібліотеки.          А одна дівчика сказала, що мені подобається наша маленька бібліотека. Сюди хочеться приходити, тут акуратно і затишно. Це було дуже приємно чути.

Я хочу  побажати нам всім– не жаліти тепла свого серця, світла свого розуму в роботі з дітьми, і вони зроблять наш світ прекраснішим, світлішим і добрішим.

 ___________________________________________________________________________________________________________________________________

             Наш край легендами та славою овіяний

 

 

Горбулів – старовинне поліське село на північному сході Черняхівської громади Житомирського району, Житомирської обл., яке можна віднести до найцікавіших сіл Житомирщини. Поселення існувало ще за часів Київської Русі, але було зруйноване татаро-монголами, і пізніше у письмових джерелах вперше згадується у 1582 і 1584 роках. У XVIIст. вважалось містечком. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало близько тисячі мешканців, 1900 року - 1465, нині - півтисячі. Горбулів входив до Радомишльського району, а від 2020 року є частиною Житомирського. Ця давня земля споконвіку славилася плодоносними садами, пишнолистими лісами, родючими чорноземами та волелюбними людьми, що боронили свою землю від ворогів, примножували її багатства щоденною працею.

 

Наш край легендами та славою овіяний , і це дійсно так.

Відповідно до легенди, село засноване за часів Київської Русі.

У 1151 році князь Андрій Боголюбський побудував у селі монастир. Назву Горбулів населений пункт отримав від того, що колись подорожні, їхавши чи йшовши по шляху із   с. Моделева чи Потіївки на Житомир,   з лівої сторони бачили величезний горб, який в народі називали Дівич-горою. Далі йшло поселення, яке перші поселенці називали Горбулів   (тобто горб у ліво).                         Є одна така легенда красива легенда яка збереглася із давніх часів був колись козак молодий вродливий сміливий і ні одному ворогу не вдавалося здолати його але підступним шляхом вороги зуміли захопити його в  полон і знищили поховали його на тому місці де була Дівич гора і дівчата пеленими із найближчих населених пунктів носили землю на його могилу і таким чином виросла Дівич гора Але в ХІІ ст., під час нашестя татаро-монгольського хана Батия, село повністю зруйноване.

 

      Містичну Дівич-гору тутешній люд пам’ятає як місце посвяти в отаманші Української народної армії шістнадцятирічної Марусі Соколовської. Хрещена Олександрою одна з чотирьох дочок горбулівського дяка Тимофія Соколовського прийняла командування поліськими повстанцями після загибелі старших братів та батька за наполяганням самих повстанців, які безмежно шанували своїх полеглих командирів і не хотіли бачити на чолі свого війська нікого іншого. У 1917—1920 роках Горбулів став одним із центрів боротьби поліщуків за незалежність України. У Черняхові, Радомишлі, Коростишеві, Житомирі та боротьба отримала назву «соколовщина».

 

Серед села стоїть закинутим і руйнується костел Непорочного Зачаття Діви Марії. Збудований у середині 19 ст., в стилі неоготики. Збудували храм, імовірно, тодішні власники села - шляхтичі Подгороденські. Костел має значні розміри та цікаву архітектуру.     В інтер'єрі частково зберігся декор - дерев'яна арка вівтаря, розписи по штукатурці. Ще є пуста рама від Чудотворної ікони Матері Божої Горбулівської, яка тепер знаходиться в храмі св. Софії в Житомирі та має свій немалий культ. Товщина стін - 1,2 метри.

 

 На краю села, з-за кущів, визирає чорний скелет вітряка Похилений наче Пізанська вежа, але ж справжній, не розібраний і перевезений, а де звели, де працював там і стоїть. Це треба бачить! Абсолютно все з дерева, навіть вцілілий механізм. Завжди вражало, як наші пращури робили руками такі споруди.

 

Одним з найцінніших архітектурних шедеврів села є дерев’яний Покровський храм, зведений у 1746 році. Церква відома неймовірною архітектурною гармонією і витонченістю. У храмі збереглися старовинні розписи, особливо помітні в Миколаївському приділі. Цікаво, що деякі науковці досі дискутують про первісний вигляд храму, але безсумнівно — його атмосферу відчує кожен відвідувач.

Наш  Горбулів  овіяний не лише легендами а і славою відомих земляків.

Це  В. Н. Мартиненко, кандидат історичних наук, з 1980 по 1986 рік. працював міністром іноземних справ УРСР. На Горбулівській середній школі встановлено іменну дошку з барельєфом видатного учня.

Володимир Григорович  Гарбаренко — кандидат технічних наук,

Сергій Матвійович Антонюк — кандидат історичних наук,

Микола Феодосійович  Огійчук — кандидат економічних наук,

Леонід Іванович Данчук - народний артист України

 

Про визначні та цікаві місця Горбулева, знаменитих особистостях можна знайти чимало інформації в  довідниках, краєзнавчих виданнях.

З останніх –

 У 2021 році за сприяння та підтримки Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної ради та з метою визначення кращих художніх, краєзнавчих, наукових, довідкових і дитячих видань, підтримки та заохочення книговидавців, письменників Житомирщини, популяризації книг серед населення, був організований та проведений обласний щорічний конкурс «Краща книга року-2021».У Номінації «Гран-Прі» (Унікальне, фундаментальне видання універсальної тематики, яке стало подією у вітчизняному книговиданні) і місце визначено книзі Юрія Головчанського "Горбулів і горбулівці"

 Автор книжки дає можливість читачам здійснити захопливу мандрівку в історичне минуле села: від його витоків з найдавніших часів до сьогодення, осягнути переломлення через призму села різнобарвних суспільно-політичних процесів в Україні в XVI-XXI ст., вникнути в перипетії сільського життя в добу панування Польщі та під російською короною, відчути самобутність Горбулева в період соціалістичного експерименту. В книжці зроблено спробу допомогти жителям поліського краю відновити затерту штампами радянської історіографії та пропаганди історичну пам'ять про соколовців та Соколовщину як помітне явище в період українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., свіжим поглядом подивитися на процеси радянізації села, влаштовані за сталінського режиму непокірним українцям голодомори, репресії та переслідування, осмислити лихоліття та непоправні втрати Горбулева в роки Другої світової війни, перегорнути сторінки соціалістичного села в повоєнний період. Жителі села виступають у книжці творцями його історії в минулому і дотепер, саме вони є його найбільшим багатством. Видання базується на широкій джерельній базі, містить реальну дослідницьку новизну, характеризується введенням у науковий вжиток багатющого незнаного матеріалу, приваблює багатоплановою та різноманітною ілюстративністю. Книжка адресована передусім сучасним мешканцям села та його уродженцям і розрахована на широке коло читачів, особливо молодь, а також рекомендується науковцям, учителям та викладачам навчальних закладів, учням та студентам, усім, хто цікавиться краєзнавством та історією України.

Роман  Василя  Шкляра «Маруся».

Шкляр писав роман протягом п'яти років, з 2009 по 2014.

При зборі джерел для майбутнього роману, Шкляр використовував спогади свого батька, діда та знайомих, оскільки Марусю багато людей знало й її історію переповідали з вуст в уста як про легендарну жінку. Окрім свідчень людей, Шкляр також працював з наявними даними про Соколовську в українських архівах. Загалом, Шкляр у своїх інтерв'ю звертав увагу, що роман написаний на основі реальних даних з архівів та щоденників очевидців, та підкреслював, що «за кожною подією в книзі стоїть історичний факт».

   Надати читачам якомога ширшу і правдиву інформацію про історичні події, що відбувалися в нашому краї, про славетних земляків, викликати почуття гордості за свій рідний край, за його інтелектуальну, моральну, духовну міць і потужний потенціал і покликана краєзнавча робота нашої бібліотеки.

____________________________________________________________________________________________________________________________________

     Сьогодні я хочу познайомити вас із моїм рідним селом - Селянщиною.         Це невеликий, але дуже рідний куточокУкраїни, який має свою унікальну історію, особливу атмосферу та щирих людей.

      Село Селянщина розташоване в мальовничому куточку Житомирської області та входить до складу Черняхівської територіальної громади. Село розміщенев західній частині громади за 13 кілометрів від центру на території 223 гектарів. Це невелике, але затишне село зісвоїм характером, звичаями та людьми, які люблять свою землю.

Вперше в письмових джерелах Селянщина згадується 7 травня 1610 року. Існує декілька версій походження назви села, найпоширеніша -   від слова «селитися». Згідно із старими переказами , саме тут здавна поселилися  працьовиті землероби, які обробляли землю, вирощували хліб, тримали господарства та створювали родини.

Також відомо, що у  ХІХ ст. село належало Волощенковій Марії, яка володіла вісьмома маєтками та тисячами гектарів землі. В письмових джерелах  вказується, що поміщиця в 1888 р. в Селянщині, на кладовищі на місці старої греко-католицької церкви святого Дмитрія  побудувала молитовний дім. Дотепер будівля не збереглась.

З прадавніх часів село було інтернаціональним. В ньому жили українці, чехи, поляки, німці, росіяни, представники австрійської національності. До цього часу існує чеське кладовище, де  розміщені  пам’ятники з місцевого граніту  ручної роботи датовані ХVІІ століттям. Також, ще до 1930 року функціонувала чеська школа, яку побудував священик Богурський.

Окремою трагічною сторінкою в історії Селянщини став період Голодомору. Вимерзлі сади, пусті клуні та худоба, забрана в рахунок податків, - усе це прирекло людей на голодну смерть. Перед початком Другої Світової війни люди стали жити заможніше, але війна знову кинула селян у жебрацтво та безправ’я. Звірствам фашистів не було меж, їм допомагали і місцеві запроданці.180 жителів брали участь у війні, з них 105 загинуло, 86 нагороджено бойовими орденами та медалями, 83 жителі було відправлено на каторжні роботи до Німеччини.У грудні 1943 року село було звільнено від нацистів. Почалась відбудова господарства.

Центральною частиною села є не лише його географічна точка, але й культурне та соціальне серце громади. Тут розташовані важливі установи: старостат, бібліотека, Селянщинський ліцей імені Героїв АТО Олександра Голяченка та Дмитра Литвинчука, а також дошкільний навчальний заклад «Усмішка». Ці заклади щоденно об'єднують дітей, молодь і дорослих, створюють освітній і культурний простір.

Особливе місце у житті села займає Селянщинська сільська бібліотека. Вона не лише забезпечує доступ до книг, але й виконує важливу краєзнавчу функцію. У бібліотеці зібрано багато матеріалів про історію села, його мешканців, культурну спадщину. Як бібліотекар, я активно беру участь у пошуковій роботі, збираю спогади, документи, фотографії, які є цінним джерелом для майбутніх поколінь.

Нещодавно був  створений екскурсійний проєкт «Історія вулиці Творогова». Цей проєкт є унікальним: він розповідає про кожен будинок на вулиці, про долі наших односельчан, їхні життєві досягнення. Ці матеріали були вперше презентовані на  методичному семінарі, а нині активно використовуються для екскурсій із молоддю.

У 2021 році народився ще один важливий проєкт — «Їх імена — окраса краю», покликаний відроджувати пам’ять про видатних людей нашої місцевості. Він присвячений Ясинецькому Володимиру Антоновичу -  кандидату технічних наук, старшому науковому співробітнику, академікуАкадемії інженерних наук України. За 56 років науково – випробувальної діяльності Володимир Антонович  зробив вагомий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва України. Його досягнення — це доказ того, що глибоке сільське коріння може живити великі                      звершення. Ми пишаємося тим, що такі особистості є вихідцями саме з нашого села.

     Ще один яскравий приклад людської гідності та життєвої мудрості — Петро Васильович Головченко. Його історія представлена у проекті «Портрет сучасника». Навіть важко уявити, як доля однієї людини переплелась : і служба в Афганістані, і участь у збройному конфлікті у  Вірменії, і допомога потерпілим внаслідок землетрусу у м. Спітак, і ліквідація аварії на Чорнобильській АЕС, і служба в МВС. Петро Васильович має багато нагород, серед яких медалі «Від вдячного вірменського народу», «Герой Чорнобиля», «Орден за мужність та честь» та інші. Це людина, яка пережила нелегкий шлях, але зберегла людяність, віру в добро та любов до рідної землі. Його розповіді завжди цікаві та змістовні як для молоді, так і для людей старшого віку.

У бібліотеці також створено краєзнавчий куточок, де можна побачити унікальні речі — знаряддя праці минулого століття, а також вироби народних умільців. Ці експонати не лише прикрашають інтер’єр, але й розповідають мовою предметів про життя наших предків. Головна мета цих виставок — збереження культурної спадщини та розвиток інтересу до декоративно-ужиткового мистецтва.

Вшанування пям'яті загиблих земляків є невід’ємною частиною роботи бібліотекаря. Це не просто акт пошани – це фундамент формування національної свідомості, єдності народу та гідності країни. Щоб увіковічнити пам’ять про загиблих Героїв АТО, 14 вересня 2018 року за клопотанням районних депутатів, ліцею присвоєне ім’я воїнів АТО – Селянщинський ліцей імені Героїв АТО Олександра Голяченка та Дмитра Литвинчука.

Кожен Герой сучасності, який віддав життя за свободу, незалежність і безпеку своєї країни, - частина нашої історії. Подвиги Олександра Голяченка, Миколи Палія, Василя Терещука, Юрія Голяченка, Олександра Шадури, Юрія Бутрика, Дмитра Дурицького, Дмитра Біляченка – це не абстрактні події, а реальні вчинки, які змінили хід подій, врятували життя і захистили майбутнє. Колективна пам’ять про загиблих об’єднує людей, створює простір спільної скорботи та гордості. Герої – це сини, батьки, друзі. Пам’ять про них – це наша вдячність за їхній подвиг. Це наш святий обов’язок перед тими, хто вже не з нами, але завжди буде в наших серцях.

Не менш важливим аспектом роботи  бібліотекаря є просвітницька діяльність у соціальних мережах.  Публікації в мережі інтернет – це важлива форма комунікації, самовираження та поширення інформації у сучасному суспільстві. Вони  поширюють  інформацію, залучають молодь і створюють місток між минулим і сучасністю.

Підсумовуючи, скажу: Селянщина — це не просто село на мапі. Це місце сили, любові та пам’яті. Тут живуть люди, які  творять історію. Вони — звичайні селяни, науковці, воїни, педагоги, майстри. Завдяки таким людям, моє село має своє обличчя, свої здобутки та свою гідність. Це-місце, де з покоління в покоління передаються цінності, традиції, пам’ять і любов до рідного краю. І ми, як громада, як бібліотека, як люди — є тими, хто плекає цю духовну спадщину.

_____________________________________________________________________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________

Тема моєї презентації була для мене легкою, тому що в нашому селі Пекарщина проживало і проживає багато людей, які залишили після себе гарну пам’ять, спогади, приклад для наслідування наступним поколінням. Їх коріння-це моє село. І кожна їх справа - це частинка енергії, генетичної пам’яті нашого краю. І ось про деяких з тих, хто жив, живе, працював і працює в нашому селі я хочу коротенько розповісти

Ви, напевно, помічали наскільки «давнє захоплення – вишивання, стало популярним в наші дні. І якщо раніше народні майстрині працювали зазвичай нитками, то сьогодні це вміння трансформувалося в вишивання бісером. Є така майстриня і внашому селі.                                                                                    Це- Власюк Надія Миколаївна

Городість нашого села соліст унікального вокального поліського ансамблю «Родослав» Поліщук Віталій Анатолійович .Це золотий голос Пекарщини, як ми його називаємо. Із своїм колективом він взяв участь більш ніж у 500 концертних виступах, як в Україні так і за її межами

 Люди у нас добрі і працьовиті, які прагнуть зробити своє село, свою маленьку батьківщину гарною, зручною для життя та впорядкованою.Є одна садиба, яка привертає увагу всіх перехожих. Це двір зразкового порядку, де господиня- Пахолюк Світлана Григорівна

Бути вихователем - це покликання. Це означає хотіти і вміти знову і знову проживати дитинство з кожною дитиною, бачити світ його очима, дивуватися і пізнавати разом з ним, бути непомітним, коли малюк зайнятий своєю справою, і незамінним, коли йому потрібні допомога і підтримка, бути цікавим для нього постійно і приймати його таким, яким він є. Основними якостями професії вихователя вважаю любов і доброту. І ось ці якості були притаманні                                  Поліщук Ларисі Дмитрівні , яка багато років працювала в дитячому садочку

Знаю, що кожному селі є люди про яких можна сказати багато гарних слів, які багато зробили для розвитку села. Тому вважаю що ми як бібліотекарі повинні обов’язково при спілкуванні з молоддю., дітьми розповідати  про них, збирати інформацію. Бо це все є наша історія.

____________________________________________________________________________________________________________________________________