понеділок, 12 лютого 2018 р.


Реквієм Небесній сотні

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
«За що тебе?»  «За Україну, друже мій.»
Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років  сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?» 


Такими словами розпочалась година поезії, присвячена, пам'яті героїв різних історичних подій:битви під Крутами, Голодомору 1932-33рр, Бабиного Яру. Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.Новий Майдан, який розпочався у листопаді 2013року у Києві, дістав назву Революції Гідності і став свідченням нового етапу формування суспільної свідомості. 
Їх назвали Небесною сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. Були серед них і небайдужі представники Житомирської області

 18 грудня 2013року біля торговельного центру «Квадрат», що на вулиці Гната Юри, о 18 годині вечора правоохоронці у формі «Беркута» жорстоко побили мітингувальника, який 22 грудня 2013 року помер у реанімації Київської міської лікарні № 12. Це був уродженець Житомирщини, 42 – річний Павло Мазуренко. Він в останній період свого життя працював у Києві програмістом. Він став першою жертвою на євро майдані, першим із числа Небесної Сотні.
             18 - 20 лютого 2014 року чотири роки тому сталися найтрагічніші події Революції Гідності – снайпери відкрили прицільний вогонь по майданівцям. 18 лютого, у цей «чорний вівторок», закінчилося життя 73-річного житомирця Якова Зайка, відомого громадсько – політичного діяча(у 1989 - 1993 роках очолював Громадянський фронт Житомирщини. Був народним депутатом України першого скликання). Коли бійці «Беркута» пішли в наступ на учасників мирного мітингу, Яків Якович, незважаючи на свій вік і дещо зайву вагу, біг, намагаючись знайти порятунок у станції метро на Інститутській, але його серце не витримало…
                 Того ж дня, 18 лютого, так звані «тітушки», а вірніше, особи кримінального гатунку, найняті владою, убили з особливою жорстокістю уродженця Володарська – Волинського 39 – літнього Віктора Прохорчука.
     Віктор був на Майдані в Києві від початку заворушень.
Сутички між силовиками та євромайданівцями щодня посилювались… Найтрагічнішими днями із початку Майдану стали  19 та 20 лютого.
20 лютого стало апогеєм протистояння народу і кримінальної влади.  Було  розстріляно понад 100 майданівців.
     В цей день від кулі снайпера упав Сергій Кемський, мешканець Коростеня. Він допомагав виносити поранених, рятуючи інших, загинув сам.  22 – річний Сергій був експертом інституту політичних і економічних ризиків, мав великі наукові перспективи, яким не судилося здійснитися. Поховали Сергія в селищі Великий Яблунець Ємільчинського району, звідки родом його батьки.
        Теж, 20 лютого, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя іншому пораненому  загинув житель села Пилиповичі Новоград – Волинського району Олександр Балюк. Ці смерті сколихнули серця усіх небайдужих. Багато хто відгукнувся на цю біду віршами.
Серед багатьох важко поранених героїв Євромайдану, життя яких не вдалося зберегти, і  72 – річний Анатолій Нечипоренко. Він народився у Брусилові, але з 1988 року жив і працював у Києві на підприємстві «Київзовніштранс», а перебуваючи на пенсії – охоронцем у гаражному кооперативі. На жаль, після тривалого перебування у комі, помер 11квітня.
 Під ча проведення  години поезії звучало багато  трагічних, емоційних поетичних рядків. Присутні  у скорботі згадували  усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.